К.е.н. Грущинська Н.М.

Інститут економіки та управління Київського славістичного університету

Процеси управління та фінансування економіки України на муніципальному рівні

Місцеве самоврядування - це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ й управляти ними, діючи в межах закону, на свою відповідальність і в інтересах місцевого самоврядування. Фінансову децентралізацію можна визначити як економічну основу розвитку місцевого самоврядування в Україні.

Децентралізація державної влади в тій чи іншій формі відбувається у більшості країн із перехідною економікою, в тому числі й в Україні. Проведення місцевих виборів й референдумів, деконцентрація органів державного управління, делегування й передача окремих функцій місцевій владі, безперечно, свідчать про посилення ролі інститутів місцевого самоврядування у суспільно-політичному й соціально-економічному розвитку держави. Проте беззаперечним залишається й той факт, що органи місцевого самоврядування в Україні практично не мають реальної фінансової автономії, залишаючись і надалі залежними від політики, здійснюваної центральним урядом.

Фінансова децентралізація полягає у передачі частини прав, компетенції й відповідальності у сфері державних фінансів від центральної влади на користь місцевих виборних органів влади. Зміст фінансової децентралізації виявляється у спроможності останніх самостійно вирішувати, у якій спосіб надавати окремі суспільні послуги, встановлювати власні податкові ставки та/або визначати податкову базу, здійснювати запозичення з метою фінансування інвестиційних проектів тощо.

Потенційні можливості економічного розвитку територіальних громад (села, селища, міста) здебільшого залежать від їхнього ресурсного потенціалу: природних багатств, виробничих потужностей, кваліфікованого персоналу тощо. Важливою складовою цього потенціалу є забезпеченість фінансовими ресурсами.

Органи місцевого самоврядування мають право в рамках національної економічної політики на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджатися в межах своїх повноважень. Принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування формується за рахунок місцевих податків та зборів, розмір яких вони мають повноваження встановлювати в межах закону. Захист більш слабких у фінансовому відношенні органів місцевого самоврядування передбачає запровадження процедур бюджетного вирівнювання або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування і фінансового тягаря, який вони повинні нести.

Надання дотацій не скасовує основоположну свободу органів місцевого самоврядування проводити свою політику в межах їхньої власної компетенції.

В Україні джерелами формування фінансів місцевих органів влади є: доходи місцевих бюджетів, позабюджетні фонди, місцеві запозичення й фінансові ресурси комунальних підприємств Слід зазначити, що в Україні існує суттєва диференціація у рівні забезпеченості фінансовими ресурсами між юрисдикціями одного рівня.

Розбіжності у рівні забезпеченості фінансовими ресурсами поміж муніципалітетами можуть виникати внаслідок дії як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів впливу. До перших необхідно віднести: відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку, нерівномірність розподілу податкової бази, особливі природно-кліматичні умови, відмінності у віковій та соціальній структурі населення тощо. Вплив суб’єктивних чинників полягає в тому, що органи місцевої влади можуть докладати неоднакових зусиль щодо використання наявних фінансових ресурсів. Дія суб’єктивних факторів виявляється у пом’якшенні бюджетних обмежень, а саме зростанні податкової недоїмки, обсягів взаєморозрахунків, наданні різноманітних податкових пільг тощо.

Видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їхній розмір і цільове спрямування визначаються місцевими бюджетами цих громад. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їхнього створення) ради та їхні виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їхнього використання.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. У разі, коли можливості збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів вичерпано, і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій відповідно до закону.

Система бюджетів місцевого самоврядування України складається з 448 бюджетів міст, з них – 2 міста національного, 159 – обласного, 11 – республіканського, 276 - районного значення, 93 бюджетів районів у великих містах, 790 селищних та 10 227 сільських бюджетів.

Серед можливих реальних альтернатив розширення доходної частини бюджетів територіальних громад найчастіше розглядаються податок на нерухомість та додатковий місцевий податок на доходи громадян.

До видатків місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні дотації вирівнювання (тобто видатки, які держава залишає на розсуд місцевого самоврядування), віднесено передусім видатки на: позашкільну освіту, розвиток і підтримку житлово-комунального господарства (ЖКГ), експлуатацію дорожної системи місцевого значення, управління комунальним майном.

Необхідно зазначити, що процес надання більшості суспільно важливих послуг в Україні (освіти, охорони здоров’я, соціального захисту) є децентралізованим. Водночас питання розробки стандартів та частково фінансування соціальної сфери віднесено до компетенції центральної влади. Такий розподіл повноважень в цілому відповідає світовим тенденціям розподілу компетенцій в унітарних країнах. Інша вагома стаття видатків місцевої влади - підтримка житлово-комунального господарства, що належить до виключної компетенції місцевого самоврядування.

Відтак найболючішою проблемою функціонування регіональної влади було і залишається фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування, що і спонукає до проведення адміністративних реформ на муніципальному рівні.